Кожен з них мав свою родину, друзів, свої захоплення, свої нагальні справи... і Батьківщину - одну на всіх. За Україну, вільну і демократичну, боролися за покликом душі, мужньо, як лицарі. За неї, єдину, і полягли вони. Під прапором стояли - під прапором й спочили.

Схилімо у жалобі голови перед звитягою Героїв, котрі заради торжества справедливості пожертвували собою, і хай пам’ять про них, безневинно убитих, згуртує нас, живих, дасть нам силу, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на рідній землі.

Герої не вмирають, допоки залишаються в наших серцях, душах, в нашій пам’яті, тому ми не маємо права забути!

А сотню вже зустріли небеса...

Летіли легко, хоч Майдан ридав...

І з кров’ю перемішана сльоза...

А батько сина ще не відпускав...

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду - сотник, молодий вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній сивий-сивий...

І рани їхні вже не їм болять...

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла...